Історія села Торкова

 
 

Історія села Торкова




Село Торків (центр – сільська рада) розташоване за 16 км. від м. Тульчина і за 12 км. від залізничної станції Юрківка. Населення 1200 чол. Засноване село у 1562 році.
згадується в актах з ХVI ст. як містечко, яке згодом було об’явлено селом. З 1780-х років село належало польському поміщику Яну Ігнаци Городецькому. З 1889 року - польському графу Станіславу Потоцькому. Населення було 775 чол., займались в основному землеробством і деякими ремеслами: столярством, шевством, гончарством.
земельні угіддя були не в користуванні селян. У другій половині ХІХ ст. кілька сотень десятин родючої землі се придбав російський землевласник Балашов і одна з найбільших економій Шпиківського маєтку Балашова знаходилась на території села Торкова. Біднота села в той час, коли відбулися революційні події в червні місяці 1905 році підняла голос протесту у вигляді страйку проти поміщицької експлуатації.
Бідняки села поставили вимогу перед керуючим економією про підвищення оплати на обробітку цукрових буряків з 20 коп. до 40 коп. Страйк очолили бідняки села Торкова – Шевчук Іполит Васильович, Романов Константин Махтонович та Ковальчук Гнат Ількович. Страйк поширився і на села Жабокрич та Петрашівку. Ця акція селян була дошкульною і царські чиновники примушені були здатись до заведення судової справи і покарання керівників страйку.
В цей час односельчанин матрос Якубов Кирило Євдокимович приймав активну участь у революційному повстанні на броненосці «Потьомкін». За це був ув’язнений царським урядом до тюрми на довгі роки і по відбутті ув’язнення був довічно позбавлений усіх громадських прав. Після перемоги Великої Жовтневої революції колишній політв’язень Якубов очолює перший революційний комітет в селі Торкові. Безуспішними були погрози банди Цимбалюка та Пушкаря, що діяла в оточуючих село лісах. В країні розпочалась колективізація. В селі Торкові в організації колгоспу активну участь брали Мельник Трохим Дем’янович, Никифоренко Пилип Іванович, Баюк Ірина Йосипівна, Тимчук Тетяна Микитівна.
Село Жабокрич.
Назва села Жабокрич походить від того, що село розміщене в долині річки Великий Лаз, місцевість була болотиста і постійно було чути сильний крик жаб. Перший помічник села Жабокрича був Городецький. Його маєток був розміщений на правому березі невеличкої річки Великий Лаз з великим парком і садом. Господарчий двір розміщений на лівому березі. У пана були млин і гральна. Управляв маєтком економ пан Тарутіна, а землі було розділено між селянами.
В 1922 році був заснований комітет незалежних селян, який проіснував до 1931 року. Головою комітету незалежних селян був Мельник Арсень Васильович. До складу комітету незаможних селян ще входили Паламарчук Іван Мусійович, Раптовий Іван. В 1926 році було організоване фахове товариство по вирощенню цукрових буряків, тоді ж пройшов землеустрій. Дали змогу бажаючим людям виділитися і культурно обробляти землю. Утворили три товариства-групи, або СОЗи. Для цього держава дала пільгові машини: січкарню, драч, молотарку, сапа тори і дрібну техніку. Був лише один трактор «Фордзон».
В 1930 році було організовано колективне господарство, першим організатором і головою колгоспу був Мельник Арсень Васильович. Першим в колгосп вступили Паламарчук Іван Мусійович, Кухар Василь Іванович, Дрогозюк Ольга Овсіївна. Перше колгоспне господарство складалося з 28 бідняцьких господарств. В той час в колгоспі було 12 га зразкового поля і 124 загального. В колгоспі нараховувалось 12 коней, 6 плугів. В 1933 році повністю було проведено колективізацію. В районі була одна МТС, яка нараховувала 12 тракторів. Село Жабокрич було найбільшим серед сіл по розділу землі на душу населення. На одну душу припадало 0,38 га, а тому до Жабокрича приєднали землі бувшого Петрашівського радгоспу «Сахалін» і частину Торківських земель.
В 1921 році селянам довелося оформити під клуб приміщення будинку «Ратуші». В будинку «Ратуші» раніше містилася «ямщицька пошта». Перша кінокартина демонструвалася в 1923 році. Кіноапарат було принесено з села Горишківки. До 1917 року в селі була двохрічна школа. Після війни село почало оновлятися. Непокладаючи рук, колгоспники працюють у громадському виробництві. Колгоспники свої власні будинки перекрили листковим залізом та шифером. В селі до 1959 року побудовано 317 нових будинків, на той час існували клуб, бібліотека, медичний пункт. В 1959 році закінчено будівництво нової початкової школи. Збудовано нові приміщення сільмагу, контори колгоспу. Було прокладено шосейну дорогу, яка з’єднала головні дороги між Шпиковом і Тульчином.
В селі Торкові було засновано два колгоспи. Один заснувався в 1930 році і називався «На нове життя», головою колгоспу був Ковальчук Данило. Другий – «Дружба», заснований в 1932 році, головою якого був Когут Демедь Тихонович. В листопаді місяці 1932 року ці колгоспи були об’єднанні в один під назвою ім. Калініна. Колгосп спеціалізувався по відгодівлі свиней. З року в рік розширювались посівні площі під пшеницю, горох, кукурудзу. В боротьбі за збільшення виробництва зерна особлива увага в колгоспі ім. Калініна приділялась розширенню посівної площі високоврожайної зернової культури кукурудзи. Внаслідок цього урожай зернових культур в 1962 року становив по 26.8 цнт. з га.
Головою колгоспу став Буга Омелян Барвозіевич. Головний бухгалтер Кашкін Захар. Було створено три бригади. Бригадири:
І-ої бригади Корнійчук Івана Петрович;
ІІ-ої бригади Буга Олександр;
ІІІ-ої бригади Шевчук Іван.
В 1935 році головою колгоспу був Боютов.
Було збудовано конюшню, кузню, магазин, майстерню і корівник. Контора колгоспу знаходилась н теперішній території другої бригади. В колгоспі ім. Калініна було на 1941 рік 1200 га землі, 90 коней. 90 корів, 150 свиней та ін.
З 1937 року по 1941 рік головою колгоспу був Шейко.
З 22 липня 1941 року по 17 березня 1944 року село знаходилось під окупацією Німеччини та Румунії. Окупанти нанесли збитків на суму 990 тис. крб. В боротьбі з окупантами брали участь 210 жителів села, з яких 121 нагороджені 121 урядовими нагородами. Загинуло під час Великої Вітчизняної війни 186 жителів села. З 1944 року почав відбудовуватись колгосп ім. Калініна. Головою колгоспу був Грубий Дмитро Атанасович, головним бухгалтером Кашкін Захар Родіонович.
Бригадири: Корнійчук Іван Петрович, Буга Олександр Олександрович, Камінський Володимир Іванович. В 1946 році в колгоспі було: 8 пар коней. 9 пар волів, 20 пар корів. З Шпиківської МТС прикріплено до колгоспу 3 трактори. В 1947 році головою колгоспу був вибраний Якубов Никифор Пилипович. Головою сільської Ради був Жмурко Максим, головним бухгалтером Кошкін Захар. Бригадири: Корнійчук Володимир Васильович, Когутюк Григорій Терентович, Камінський Володимир. Завозом був Грубий Андрій Хомович. В 1948-49 роках головою колгоспу був Хоров Павло Максимович, головним бухгалтером Мазур Василь Федорович, завхоз Шевчук Юхтим Ісакович. Бригадири: Корнійчук Володимир Васильович, Когутюк Григорій Терентійович, Ковальчук Іван Євдокимович. Бригадир огородньої бригади Буга Омелян Горвозіїнович.
В 1950 році колгосп ім. Калініна об’єднали з колгоспом Перше травня с. Шпиківки, головою колгоспу був Бондар Федір Іванович. Головним бухгалтером Тушкар Йосип Павлович, завхоз Сорокопуд.
На той час нараховувалось 100 корів, 20 пар коней, 12 пар волів. З Шпиківської МТС прикріплено 6 тракторів, в т.ч. 2 гусеничних. В колгоспі ім. Калініна була грузова автомашина, шофером якої був Тичинський Іван Якович. З 1953 року головою колгоспу ім. Калініна був Ткаченко Василь Григорович. В 1954 році Шпиківка відокремилась від Торкова. В 1959 році колгосп ім. Калініна села Торкова об’єднали з колгоспом ім. Кірова села Жабокрич в одне господарство ім. Калініна, земельні угіддя якого розкинулись на 3349 га.
З 1954 року по 1964 рік під керівництвом голови колгоспу Ткаченка Василя Григоровича побудовано: 3 корівники, конюшню, 2 телятники, склад міндобрив, добудували школу, почали будувати будинок культури, закупили в МТС трактори і с/г машини. В колгоспі було 13 тракторів, 13 комбайнів, 17 сівалок, 15 автомашин. Утворено 2 тракторні бригади.
Бригадири: Камінський Константин Степанович, Ситник Олександр.
Кращі люди села: доярки Ободинська Юзефа, Романова Марія, Колісник Антоніна, свинарки Мельник Галина, Шевчук Килина.
В 1964 році колгосп ім. Калініна с. Торків був з’єднаний з колгоспом ім. Ілліча села Копіївки. Головою колгоспу був Траченко Василь Григорович.
В 1965 році головою колгоспу був Сомик Василь Петрович.
В 1966 році Торківський колгосп від’єднався від колгоспу с. Копіївка. Головою колгоспу с. Торкова був обраний Мельник Іван Петрович, колгосп був названий ім. Свердлова, секретарем парторганізації колгоспу був Дубина Броніслав Іванович, а з 1972 року секретарем парторганізації Мельник Дмитро Андрійович, головою сільської ради Найда Микола Архипович, головним бухгалтером Ткачук Володимир Васильович, завхоз Рухвар Михайло Григорович, зав фермами: Порубаний Федір Сергійович, Пилипчик Дем’ян Якович.
Бригадири рільничих бригад Когутюк Григорій Терентійович, Мудрик Василь Дем’янович, бригадир огородньої бригади Обертюх Михайло Тарасович. До 1968 року у селі було дві сільських ради. Рішенням виконкому Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 22 лютого 1968 року було утворено Торківську сільраду з центром в селі Торків.
З 1982 року по 1988 рік головою сільської Ради був Коваль Степан.
З 1988 по 2006 рік - Порубаний Микола Анатолійович.
З 30.06.06 року - Раптовий Іван Миколайович.
У 1983 році збудовано Торківську загальноосвітню школу І – ІІ ступені. На сьогоднішній день у селі діє Сільський Будинок культури, директором якого є Мудрик Тетяна Михайлівна. При клубі працюють гуртки:
- драматичний;
- соліста-вокаліста;
- художнього читання;
- хореографічний (старша група);
- хореографічний «Веселка» (молодша група)
- української народної пісні;
- любительське об’єднання «Чомучки»
- любительське об’єднання «Секрет».
Обладнано два хороших фельдшерсько-акушерських пункти.
Працює поштове відділення. У селі діють 4 магазини.
У 1989 році відкрито пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку, скульптор (уродженець села Торкова) Ковтун Микола Петрович. В центрі села знаходиться пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни, урочисте відкриття якого відбулося 9 травня 1981 року.
При в’їзді в село з сторони Тульчина є пам’ятник на Братській могилі , де захоронено 62 воїни з колишнього 136 гвардійського полку, колишньої 43 гвардійської стрілецької дивізії, які загинули 14 березня 1944 року в боях за визволення Торкова від фашистських загарбників (1957 рік, скульптор Ковтун М.П.).


Создан 09 сен 2010